У справі № 915/36/20 підприємство звернулося з відповідною заявою до одного з господарських судів з метою відкриття провадження у справі про банкрутство, додавши до неї список кредиторів. Один з них подав заперечення, мотивуючи це тим, що їхня заборгованість має спірний характер.
Суд першої інстанції у задоволенні вищезазначених вимог відмовив. Проте, суди апеляційної та касаційної інстанцій з такою позицією не погодилися.
Так, ВС зауважив, що отримати відмову у відкритті провадження в таких справах можна посилаючись на зміст ч. 6 ст. 39 Кодексу банкрутства, тобто тоді, коли вимоги кредитора говорять про беззаперечне існування спору про право, який, зважаючи на норми процесуального законодавства, вирішується шляхом ініціювання позовного провадження.
Однак, у вищій судовій інстанції також наголосили, що у випадку, що розглядається, ініціатором відкриття справи виступає особисто боржник. Згідно з положеннями вищезазначеного кодексу він повинен протягом місяця звернутися до суду з метою відкриття провадження за умови, що погашення заборгованості одного чи декількох кредиторів має наслідком неможливість виконання ним матеріальних зобов`язань в повному обсязі перед усіма іншими контрагентами.
Водночас сам факт ініціювання боржником порушення справи про банкрутство апріорі засвідчує відсутність між ним та його контрагентами спору про наявність і неоплатність боргу, через те, що позивач і так самостійно визнає ці обставини. Зважаючи на викладене, спору про право тут немає. При цьому ініціатор обов’язково надає документацію, яка підтверджує його неплатоспроможність чи існування загрози її настання.
Отже, виходячи з того, що в такій ситуації відсутній спір про право, а також з того, що вищезгаданий кредитор не є ініціатором провадження, а також не є єдиним кредитором боржника, касаційна скарга залишена без задоволення.