У справі №319/841/16-к жінку було визнано винною в тому, що вона, незважаючи на рішення суду, що вступило в силу, навмисне створювала перешкоди для зустрічей свого колишнього чоловіка з дитиною, а також відмовилася в присутності державного виконавця привести неповнолітнього на зустріч з батьком.
За подібні дії жінку було притягнуто до відповідальності та призначено міру покарання у вигляді штрафу. Апеляційний суд звільнив порушницю від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності. При розгляді справи у касаційній інстанції захисник вказував на те, що в результаті розгляду кримінального провадження не було доведено ні моменту вчинення злочину, ні наявності у засудженої прямого умислу.
Верховний Суд в ухвалі від 14.05.2019 року відкинув подібні доводи, так як об'єктивна сторона злочину полягає в одному з таких альтернативних діянь, як невиконання вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання його реалізації.
Суд зазначив, що за цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, так як його об'єктивна сторона проявляється у вчиненні одного із зазначених діянь – дії (перешкоджання) або бездіяльності (невиконання). Саме з цього моменту злочин вважається закінченим.
Вища судова інстанція роз'яснила, що невиконання судового рішення – це бездіяльність, що полягає в незастосування заходів, необхідних для його реалізації, за умови, що суб'єкт був зобов'язаний та мав можливість виконувати судовий акт.
Однією з форм невиконання судового рішення є пряма та відкрита відмова від його виконання, тобто виражене в усній або письмовій формі небажання його виконувати. ВС зазначив, що небажання може носити й завуальований характер, коли суб'єкт відкрито не відмовляється виконувати рішення, однак на практиці не робить ніяких зусиль для його реалізації.
Подібний злочин є триваючим, а об'єктивна сторона проявляється у формі протиправної бездіяльності протягом певного відрізку часу.