У справі № 917/1759/19 була подана заява щодо відкриття провадження про банкрутство одного з товариств. Місцевий суд виніс позитивне рішення, з чим зазначено товариство не погодилося та звернулося до апеляції.
Свою позицію воно мотивувало тим, що на час подання відповідної заяви у юрособи було одне місце реєстрації, а на момент здійснення підготовчого засідання та винесення рішення про відкриття провадження — інше. Оскільки відповідно до законодавства справи про банкрутство розглядаються за місцем знаходження боржника, суд, на думку апелянта, мав визначити нове місцезнаходження боржника та направити справу на розгляд до іншого суду.
Проте апеляційна та касаційна інстанції відповідні скарги залишили без задоволення. Верховний Суд обґрунтував таку позицію наступним. На день винесення оскаржуваного рішення набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, тому провадження мало відбуватися згідно з його положеннями.
У свою чергу, кодексом не передбачено, що робити суду, якщо порушено правило територіальної підсудності. Це не є підставою для закриття провадження. Тому тут слід керуватися положеннями господарського процесуального законодавства.
Разом з тим, на дату звернення товариство знаходилося за іншою адресою. Тому суд першої інстанції прийняв правильне рішення. Адже він не зобов’язаний на етапі підготовчого засідання знову проводити перевірку дотримання позивачем правил територіальної підсудності.
Крім того, очевидно, що боржник може спеціально змінювати місце своєї реєстрації для затягування розгляду справи.
Таким чином, зміна місцезнаходження боржника, яка відбулась після винесення судового рішення про відкриття провадження не тягне за собою такого наслідку, як зміна підсудності справи і направлення її матеріалів до іншого суду за новим місцезнаходженням боржника. На додаток, зазначений фактор також не є підставою для відмови у відкритті провадження.