Своєю постановою від 22.05.2019 року по справі № 753/3889/17 Верховний Суд розглянув питання, що стосується переважного залишення на роботі. Позивач у даній справі звернувся за захистом своїх прав до суду, оскільки роботодавець звільнив його за власною ініціативою в зв'язку зі змінами виробництва та організації праці, незважаючи на вагомий внесок у роботу такого співробітника. Також йому не було запропоновано перейти на іншу роботу, хоча вакантні місця на підприємстві були.
Перша й апеляційна інстанція відмовила задовольнити вимоги позивача, а ось Касаційний суд прийшов до іншої думки – зазначив, що працевлаштування співробітника, звільненого в зв'язку зі скороченням штату, є обов'язком роботодавця, яку він повинен сумлінно виконувати.
Верховний Суд зазначив, що в даному випадку не було перевірено належним чином переважне право залишення даного громадянина на роботі в порівнянні з іншими співробітниками, які займають аналогічну посаду або виконують таку ж роботу. Той факт, що особи, які залишилися працювати, мають більш високу кваліфікацію, не був підтверджений документально.
Таким чином, вища судова інстанція постановила, що при скороченні штату в першу чергу оцінці підлягає кваліфікація і продуктивність праці працівників, які потрапляють під скорочення. І тільки за умови однакової кваліфікації переважне залишення на робочому місці мають право особи, перелічені в ст. 42 КЗпП України.
При визначенні працівника з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці використовують ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працюючих: їх утворення, стаж, досвід роботи, ставлення до роботи тощо. В якості доказів більш високої продуктивності можуть послужити: виконання, в порівнянні з іншими, більшого обсягу робіт, преміювання працівника за високі показники тощо.