Існує точка зору, що суд не має права втручатися в договірні відносини, які виникають між адвокатом та клієнтом. Однак, як свідчить судова практика, суд не завжди стягує з іншої сторони витрати в повному обсязі.
Так, у справі № 2040/6747/18 від 11.12.2019 року Верховний Суд задовольнив вимогу стягнути судові витрати частково, а саме, на суму в 10 разів меншу, ніж заявлена. Приймаючи подібне рішення, суд посилається на те, що розмір витрат на оплату наданих адвокатом послуг повинен бути відповідним зі:
- складністю справи й виконуваними захисником роботами;
- часом, витраченим фахівцем на виконання такої роботи;
- обсягом послуг, що надаються;
- ціною позову та значимістю справи для сторони.
Відповідно до процесуального законодавства, суд, приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат, аналізує:
- чи пов'язані вони з розглядом справи;
- чи є їх сума обґрунтованою та пропорційної предмету спору;
- поведінку учасників, спрямовану на затягування розгляду справи;
- дії сторін по досудовому вирішенню спору.
При визначенні сум також враховується реальність адвокатських витрат та критерій розумності, виходячи з конкретних обставин у справі та фінансового становища обох сторін.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на чию користь прийнято рішення, все її витрати на адвоката, керуючись принципом справедливості, якщо встановить, що гонорар є непорівнянним.
Верховний суд визначив, що надання правової допомоги навіть з приводу вирішення певної сукупності процесуальних питань в касаційному порядку не може бути об'єктивно оцінений в більшому розмірі, ніж надання первинної правової допомоги, необхідної для звернення до суду з позовом.
Первинна допомога більш складна, об'ємна, а тому вимагає повного аналізу обставин у справі та нормативно-правової бази. У той же час процедурні питання є типовими, незалежними від ціни позову та професійних якостей і досвіду адвоката.