У справі № 556/1939/15-ц позивач вимагав скасувати договори дарування на будинок та земельну ділянку, оскільки він неправильно зрозумів природу такого правочину і не мав на меті безоплатно передавати нерухомість у власність відповідача. Крім того, на час підписання договору позивач не був повноцінним власником майна, оскільки частину його отримав лише як спадок після смерті матері.
Думки судів першої та апеляційної інстанції розійшлись, тому справу було направлено на касаційний розгляд. Постановою від 13.03.2019 року Верховний Суд дійшов наступного.
Правочин, вчинений через помилку, обман, насильство, зловмисну домовленість сторін чи в результаті впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Вищезазначені обставини мають існувати саме на момент вчинення правочину. Підтвердити це необхідно відповідними доказами. Якщо ж особа помилилась через своє недбальство, відсутність знань чи розуміння положень закону, це не є підставою вимагати визнати договір недійним.
В даному випадку позивач був дійсно особою похилого віку, мав проблеми зі здоров’ям, а тому потребував стороннього догляду. Передати у власність спірне майно він хотів лише після своєї смерті, про що ним було складено заповіт.
Оформлюючи договори, чоловік помилявся стосовно природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення. Через це суд дійшов висновку, що оскаржувані правочини дарування у порушення положень цивільного законодавства, оскільки позивач не мав вільного і свідомого волевиявлення під час укладення договорів безоплатної передачі у власність житлового будинку, який був його єдиним житлом, а також земельної ділянки. Договори дарування визнано недійсними.